Випробування або подарунок?

42

Коли друзі і близькі дізналися про те, що ми чекаємо дитину, поповзли розмови про те, що ми занадто молоді, дитина незапланований, все не вчасно. Але вони помилялися. Ми дуже хотіли дитину, і в один прекрасний день вирішили, що він нам потрібен зараз, а не після закінчення інституту або по досягненні років 25-30. Впевненість, що ми з усім впораємося, збільшувалася з кожним днем. Зіграли скромне весілля, чоловік влаштувався на роботу. Все було добре, поки в один прекрасний день, Денис не прийшов і не сказав, що його забирають в армію.

Я була в паніці: не уявляла собі життя без чоловіка, та й страшно було залишатися вагітної, адже моя мама живе Нижньому Новгороді, а я — в Омську. З родичами чоловіка поки ще не склалися довірчі відносини. Єдиним плюсом цієї ситуації було усвідомлення того, що чоловікові доведеться служити лише кілька місяців, і армія більше не буде загрожувати. Загалом, на четвертому місяці вагітності Дениса забрали в армію, правда, по щасливій випадковості служити йому довелося в Нижньогородській області. Тому я заспокоїлася і вирішила, що зможу до нього приїхати і побачитися. Можливо, навіть є плюси в тому, що я залишилася одна.

Всі думки були зосереджені на дитину. Я повністю вивчила мистецтво правильного харчування вагітної жінки, займалася гімнастикою, вчилася і регулярно відвідувала жіночу консультацію. Незабаром я дізналася, що в мене буде дівчинка, і в мене з’явилася подруга. Я ділилася з нею всіма переживаннями, питала ради. Можна сказати, що всі труднощі ми переживали разом. На сьомому місяці я поїхала в Нижній Новгород. Їздила до чоловіка у військову частину, яка знаходилася за 40 км від міста по три рази в тиждень, це при тому, що від зупинки доводилося йти пішки близько 1,5 км. Зараз дивно згадувати з якою легкістю я долала всі відстані.

Коли залишився місяць до пологів, я поїхала додому в Омськ. По приїзду записалася на курси підготовки до пологів. В Омську вони чисто символічні: 6 занять, легка гімнастика і розповідь процесу пологів. На 38 тижні до мене ввечері прийшла свекруха, принесла з собою торт. Це притому, що солодкого я взагалі за вагітність майже не їла. Але вона сказала, що пологи вже скоро і один шматочок нічого не зіпсує, мовляв, себе можна трохи побалувати. Ми поспілкувалися, і вона пішла додому. Моя мала ніби тільки й чекала цього торта, відразу виявила бажання з’явитися на світло. Я весь вечір відчувала тягнучі болі внизу живота. Але вони мені не здавалися переймами. Коли вони почали посилюватися, я боялася залишатися одна вночі будинку і викликала швидку допомогу. Я виявилася права, почалися пологи. Найдивовижніше, що болі не були переймоподібними, так і не здавалися такими сильними і страшними, як в описах подружок. Акушерка то й справа підходила до мене, вимірювала сутички і хитала головою, не розуміючи того, що я спокійна і посміхаюся. Далі мені прокололи міхур, щоб відійшли води. Ось тоді й почався найважчий період. Хоча і тоді я залишалася спокійною. Думаю, біль була сильною, тому що, коли мені давали кисневу трубку, я не могла стиснути пальці. Проколів міхур в 1 ч. 40 хв., акушерка сказала, що шийка відкрита на 4 см, і народжу я десь до ранку. Все було як уві сні: очікування моєї малятка, і думки про те чи витримаю я терпіти болю так довго. Але через пів години, я відчула потуги. Акушерка мені не вірила і просила заспокоїтись, що цього ще не може бути. Але, бачачи мій спокій і впевненість у своїх словах, оглянула мене. Терміново почали готувати пологовий стіл.

Тут і стали в нагоді знання, отримані на курсах. Вміння правильно дихати на потугах зіграло вирішальну роль. Я змогла дійти до пологового залу і дочекатися, поки все приготують. Ще кілька хвилин, і моя крихітка з’явилася на світ. Пригадую, як з мене щось вистрибнуло, потім закряхтело. Почувся плач — божественні звуки, яких я чекала 9 місяців. Потім цей хрюкають грудочку поклали мені на груди.

Моя дівчинка спробувала взяти груди. Потім її забрали, а мені ще треба було дочекатися відділення дитячого місця і обробку. В 5 годин ранку мене привезли в палату. Я тут же подзвонила мамі, попросила її повідомити Денису, що наша донька з’явилася на світ. Сльози радості котилися по обличчю. В 6 годин мені принесли доньку, вона справдешній взяла груди, правда тут же заснула. Вдень мене перевели в палату «Мати і Дитя». Я ходила і посміхалася: 9 місяців вагітності і пологи — найщасливіші моменти мого життя. Зараз нашому малятку Валерії 6 місяців, чоловік повернувся з армії, я успішно годую грудьми. Думала, що життя подарувало мені випробування, а виявилося подарунок. Я — найщасливіша мати на землі.

Мені 20 років, чоловіку 21. Народила 31 березня 2003 року в 2 година 25 хв.

Особистий досвід